Видатні фізики

Амадео Авогадро

Амадео Авогадро.

Авогадро (Avogadro) Амадео (9.VIII.1776-9.VII.1856)

Італійський фізик і хімік, член Туринської Академії Наук (з 1819). Народився в Турині. Закінчив юридичний факультет Туринського університету (1792). З 1800 самостійно вивчав математикові й фізикові. Праці ставляться до різних областей фізики й хімії. Заклав основи молекулярної теорії (1811). Відкрив (1811) закон, відповідно до якого в однакових об'ємах газів при однакових температурах і тисках утримується однакова кількість молекул (закон Авогадро). Ім'ям Авогадро названа універсальна стала - число молекул в 1 моль ідеального газу. Створив (1811) метод визначення молекулярної маси. Установив точну кількісну атомну сполуку молекул багатьох речовин, а також (1814) ряду сполук лужних і луго-земельних металів, метану, етилового спирту, этилену.

Жорес Іванович Алфьоров

Жорес Іванович Алфьоров.

Алфьоров Жорес Іванович (народився 15 березня 1930)

Академік Алфьоров - один з найбільших російських учених в області фізики й техніки напівпровідників, його роботи одержали широку популярність і світове визнання, увійшли в підручники й монографії.

Дослідження з фізики напівпровідників Алфьоров почав ще студентом третього курсу на кафедрі фізики вакууму ЛЭТИ. У Фізико-технічному інституті брав участь у створенні перших радянських транзисторів, діодів, фотодіодів і потужних випрямлячів. У цій роботі яскраво виявилися характерні риси його наукової діяльності - глибоке проникнення у фізику досліджуваних процесів і блискуче вміння використати отримані результати до рішення конкретних завдань. Академік Алфьоров відкрив явищегіпер-інжекції в гетероструктурах і показав, що в напівпровідникових гетероструктурах можна принципово по-новому управляти електронними й світловими потоками.Проведені під його керівництвом дослідження гетеропереходів у напівпровідниках забезпечили нашій країні провідне місце у світі в новому перспективному напрямкуфізики й техніки напівпровідників.

В 1972 за фундаментальні дослідження гетеропереходів у напівпровідниках академік Алфьоров став лауреатом Ленінської премії, а в 1984 - Державної премії СРСР у галузі науки й техніки. В 2000 р. Алфьоров визнаний гідним Нобелівської премії «за роботи з одержання напівпровідникових структур, які можуть бути використані длянадпотужних комп'ютерів».

Академік Алфьоров добре відомий науковій громадськості в нашій країні й за кордоном, де його рейтинг надзвичайно високий. Він почесний член академій наук ряду держав, довічний член Франклінівського інституту (США), почесний професор Гаванського університету (Куба), член Оптичного суспільства США. Академік Алфьоров нагороджений Хьюлетт–Паккардівською премією Європейського фізичного об‘єднання, премією Балантайна інституту Франкліна (США), премією А. П. Карпинского, премією ім. А. Ф. Иоффе РАН, медаллю Х. Велькера, вищими державними нагородами країни.

Андре Ампер

Андре Ампер.

Ампер (Ampere) Андре-Мари (22.I.1775-10.VI.1836)

Французький фізик, математик і хімік, член багатьох академій наук. Одержав домашню освіту. В 1805-24 працював у Політехнічній школі в Парижі.

Основні фізичні роботи присвячені електродинаміці. В 1820 сформулював правило для визначення напрямку дії магнітного струму на магнітну стрілку (правило Ампера), здійснив велику кількість експериментів по дослідженню взаємодії між електричним струмом і магнітом, сконструював для цього безліч приладів, виявив вплив магнітного поля Землі на провідники зі струмом, що рухаються. Відкрив взаємодію електричних струмів і встановив закон цієї взаємодії (закон Ампера), розробив теорію магнетизму (1820). Ампер уперше вказав на тісний взаємозв'язок між електричними й магнітними процесами й послідовно впроваджував струмову ідею походження магнетизму. Відкрив (1822) магнітний ефект котушки зі струмом - соленоїда, зробив висновок, що соленоїд, по якому проходить струм, є еквівалентом постійного магніту, висунув ідею посилення магнітного поля шляхом переміщення усередину соленоїда сердечника з м'якого заліза. В 1820 запропонував використати електромагнітні явища для передачі сигналів. Винайшов комутатор, електромагнітний телеграф (1829). Сформулював поняття «кінематика». Дослідження стосуютьсятакож філософії й ботаніки.

Карл Андерсен

Карл Андерсон.

Андерсон (Anderson) Карл (3.IX.1905-11.I.1991)

Американський фізик, член Національної АН (1967). Закінчив Каліфорнійський технологічний інститут (1927). Основні праці присвячені рентгенівськими й гамма-променям, фізиці космічних променів, фізиці елементарних часток. Відкрив у космічних променях позитрони (1932) і мюони (1936). В 1933 відкрив народження електронно-позитронної пари з гамма-кванта. Нобелівська премія (1936). Медаль ім. Э. Грессона (1937), ім. Дж. Эриксона (1960).

 

Арістотель

Арістотель.

Арістотель (384–322 до н.е.)

Давньогрецький філософ і вчений-енциклопедист. З міста Стагіра (Фракія). Учень Платона. Арістотель походив з родини лікарів при дворі македонських царів. В 367 вступив в Академію Платона (в 17 років) і був її учнем, потім викладачем. В 343 Аристотель був покликаний македонським царем Пилипом II стати наставником його сина (Олександра Македонського), залишавсяним до 340. Повернувшись в Афіни, заснував власну школу (335) - Лікей (звідси ліцей). Навчання відбувалося під час прогулянок, завдяки чому школа одержала назву «Перипата». Аристотель залишив величезну літературну спадщину. Він писав трактати з логіки, етики, поетики, риторики, метафізики, політики, природи. Його погляди в багатьох областях за допомогою арабських учених проникнули в середньовічну Європу й повсюдно були прийняті на віру аж до наукової революції середини XVI в., що поставила їх під сумнів. Його лекції, прочитані в Лікеї, були зібрані в 150 томів, з яких 15 дійшли до наших днів.

Архімед

Архімед.

Архімед (близько 287–212 р. до н.е.).

Давньогрецький учений, математик і винахідник. Син астронома, Архімед народився в Сіракузах. Побував в Олександрії, що мала у своєму розпорядженні відому математичну школу. Після повернення до Сіракузи Архімед присвятив себе математиці й механіці. Сконструйовані ним апарати й машини сприймалися сучасниками як чудеса техніки. Він відкрив закон про питому вагу (перебуваючи в публічній лазні) і вивчав теорію піднімальних механізмів. Серед його винаходів - Архімедів гвинт, пристрій для підняття води або сипучих матеріалів, таких як пісок. Архімедговорив про важіль, теорією якого він займався: «Дайте мені точку опори, і я переверну увесь світ». Коли в 212 р. римляни ввірвалися в Сіракузи, Архімед був убитий одним з їхніх солдатів.

Іоганн Бальмер

Іоганн Бальмер.

Бальмер (Balmer) Іоганн Якоб (1825–1898)

Швейцарський фізик і математик. Народився в Лозанні. Учився в Базелі, Карлсруе, Берліні. В 1849 одержав ступінь доктора в Базельському університеті. З 1859 викладав у середній школі й в 1865-90 - у Базельському університеті. Фізичні роботи в області спектроскопії. Виявив закономірність у спектральних лініях атома водню, показавши в 1885 р., що довжини хвиль ліній видимоїчастини спектра атома водню зв'язані між собою простою залежністю (формула Бальмера), що дає можливість визначити довжини хвиль всіх ліній цієї водневої серії (серія Бальмера). Це відкриття послужило поштовхом для виявлення інших серій у спектрі атома водню - серій Лаймана, Пашена, Брекетта й Пфундта. Був піонером у вивченні структури атома.

Жан Батіст Біо

Жан Батист Біо.

Біо (Biot) Жан Батіст (21.IV.1774-3.II.1862)

Французький фізик. Перші роботи Біо були присвячені дослідженню властивостей газів (виміру їхньої щільності й показників заломлення). В 1804 Біо разом з Гей-Люссаком здійнявся на повітряній кулі у верхні шари атмосфери, щоб визначити сполуки повітря на різних висотах і виміряти магнітне поле Землі.

В 1811 Біо відкрив поляризацію при заломленні (незалежно від Э. Малюса), в 1815 – кругову поляризацію (незалежно від Д. Араго й Д. Брюстера), у тому ж році встановив закон обертанняплощини поляризації (закон Біо) і відкрив існування право- і лівообертальних речовин. Виявив оптичну активність у деяких органічних сполук, зокрема в розчину цукру. Показав, що кутповороту площини поляризації пропорційний концентрації розчину, заклавши тим самим основу недеструктивного методу визначення концентрації цукру –цукрометрії. За цю роботу Біо був нагороджений в 1840 медаллю Румфорда. В 1820 разом з Ф. Саваром відкрив закон, що визначає напруженість магнітного поля провідника зі струмом (закон Біо–Савара).

Антуан Бекерель

Антуан Беккерель.

Беккерель (Becquerel) Антуан Анрі (15.XII.1852-25.VIII.1908)

Французький фізик. Основні роботи присвячені вивченню явищ люмінесценції й радіоактивності. Відкрив (1896) і вивчив явище мимовільного випромінювання солями урану й металевим ураном променів особливої природи, назване М. Кюрі в 1898 радіоактивністю.

На честь Беккереля названа одиниця виміру активності радіоактивних ізотопів.

Даниїл Бернуллі

Даниїл Бернуллі.

Бернуллі (Bernoulli) Даниїл (29.I.1700-17.III.1782)

Швейцарський математик і механік. В 1725-33 працював у Петербурзькій АН спочатку на кафедрі фізіології, а потім механіки. Згодом став почесним членом Петербурзької АН, опублікував (з1728-78) у її виданнях 47 робіт. Професор у Базелі по фізіології (1733) і по механіці (1750). У математиці Бернуллі належать: метод чисельного розв‘язання алгебраїчних рівнянь за допомогоюповоротних рядів, роботи зі звичайних диференціальних рівнянь, по теорії ймовірностей з додатком до статистики народонаселення й, почасти, до астрономії, по теорії рядів. У роботах,завершених написаним у Петербурзі праці «Гідродинаміка» (1738), вивів основне рівняння стаціонарного руху ідеальної рідини, що носить його ім'я. Також розробляв кінетичні подання про гази.

Стюарт Блекетт

Стюарт Блекетт.

Блекетт (Blackett) Патрик Мейнард Стюарт (18.XI.1897-13.VII.1974)

Англійський фізик, відзначений в 1948 Нобелівською премією з фізики за відкриття в галузі ядерної фізики й фізики космічних променів. Народився в Лондоні. Вчився у військово-морських коледжах в Осборні й Дортмунді. Під час Першої світової війни служив на флоті. В 1919 закінчив Кембриджський університет. Працював у Кавендішській лабораторії (1923–33). Професор Лондонського (1953–65) і Манчестерського (1937–53) університетів. Роботи Блекетта присвячені ядерній фізиці й фізиці космічних променів. В 1925 р., удосконаливши камеру Вільсона, він уперше одержав фотографії розщеплення ядер азоту α-частками, зареєстрував слід протона. В 1933, незабаром після відкриття позитрона, виявив позитрони в космічних променях (зливи електронів і позитронів), показав народження електронно-позитронних пар з γ-квантів.

Роберт Бойль

Роберт Бойль.

Бойль (Boyle) Роберт (25.I.1627-30.XII.1691)

Англійський фізик і хімік, член Лондонського королівського товариства. Наукова діяльність присвячена обґрунтуванню експериментального методу у фізиці й хімії та розвитку атомістичної теорії. Його дослідження сприяли становленню хімії як науки. У результаті вивчення перетворення солей, кислот і лугів ввів (1654) поняття аналізу сполук тіл. В 1658 він і Р. Гук побудували новий повітряний насос. Бойль і Гук одержали вакуум, видаливши насосом повітря зі скляної колби. Роботи Бойля в області газів допомогли йому сформулювати закон взаємозв'язку міжоб'ємом газу і його тиском. Бойль довів, що при дворазовому збільшенні тиску газу й при постійній температурі його об'єм зменшується вдвічі. У книзі «Хімік скептик» (1661) визначивелементи, як «первісні й прості, цілком не змішані тіла, які не складені один з одного, а являють собою ті складові частини, з яких складені всі так звані змішані тіла й на які останні можуть бути зрештою розкладені». Уперше (1663) застосував індикатори для визначення кислот і лугів.

Людвіг Больцман

Людвіг Больцман.

Больцман (Boltzmann) Людвіг (20.II.1844-5.IX.1906)

Австрійський фізик-теоретик. Один з засновників класичної статистичної фізики. Основні його роботи в області кінетичної теорії газів, термодинаміки й теорії випромінювання. Вивів в 1866 закон розподілу газових молекул по швидкостях (статистика Больцмана). Формула рівномірного больцманівського розподілу лягла в основу класичної статистичної фізики. Застосовуючи статистичні методи до кінетичної теорії ідеальних газів, вивів (1872) основне кінетичне рівняння газів, що є основою фізичної кінематики. Зв'язав ентропію фізичної системи з імовірністю їїстану (1872) і довів статистичний характер другого закону термодинаміки, давши йому своє формулювання, нанісши удар ідеалістичній гіпотезі теплової смерті Всесвіту. Уперше застосував до випромінювання принцип термодинаміки. Використовуючи гіпотезу Дж. Максвелла про світловий тиск, в 1884 теоретично відкрив закон теплового випромінювання, по якому випромінювана енергія абсолютно чорного тіла пропорційна четвертому степеню абсолютної температури тіла. Цей закон був експериментально встановлений в 1879 Й. Стефаном (закон Стефана–Больцмана).

Нільс Бор

Нільс Бор.

Бор (Bohr) Нільс Хендрік Давид (7.X.1885-18.XI.1962)

Датський фізик, член Датського королівського суспільства наук (з 1917). Наукові праці Бора, що ставляться до теоретичної фізики, заклали основи нових напрямків у розвитку хімії. Бор створив (1913) квантову теорію атома водню. Розрахував спектр атома водню, показавши повний збіг розрахункових даних з емпіричними. Побудував (1913–21) моделі атомів інших елементів періодичної системи, розробивши реальну схему формування електронних конфігурацій атомів у міру росту заряду ядра Z. Зв'язав періодичність властивостей елементів з послідовністю побудови електронних конфігурацій атомів. Обґрунтував підрозділ груп періодичної системи на головні й побічні.

Тихо Бразі

Тихо Бразі.

Бразі (Brahe) Тихо (1546–1601).

Датський астроном, реформатор практичної астрономії. 11 листопада 1572 спостерігав наднову зірку в сузір'ї Кассіопея, ретельно описав зміну її яскравості. На побудованій ним в 1576 обсерваторії «Ураніборг» понад 20 років визначав положення світил з найвищою для того часу точністю. Відкрив 2 нерівності в русі Місяця; довів, що комети – небесні тіла, більш далекі, чимМісяць; склав каталог зірок, таблиць рефракцій та ін. На основі його спостережень Марса І. Кеплер вивів закони руху планет.

Роберт Броун

Роберт Броун.

Броун (Brown) Роберт (21.XII.1773-10.VI.1858).

Англійський ботанік. Морфолого-ембріологічні дослідження Броуна мали велике значення для побудови природної системи рослин. Уперше правильно описав ядро в рослинних клітинах.Відкрив в 1827 броунівський рух, безладний рух малих (розмірами в декількох мкм і менших) часток, зважених у рідині або газі, що відбувається під дією поштовхів з боку молекул навколишнього середовища. Видимі тільки під мікроскопом зважені частки рухаються незалежно один від одного й описують складні зиґзаґоподібні траєкторії.

Вільям Генрі Брегг

Вільям Генрі Брегг.

Брегг (Bragg) Вільям Генрі (2.VII.1862-12.III.1942)

Англійський фізик, член Англійського королівського товариства (з 1906). Засновник рентгеноструктурного аналізу. Спільно зі своїм сином В. Л. Бреггом досліджував (1913–15) хімічно індивідуальні тверді речовини. Уперше показав, що в кристалах неорганічних сполук немає відособлених груп атомів, які можна вважати молекулярними. Такий висновок ліг в основу створення нових принципів, на яких базується сучасна хімія твердого тіла.

В 1915 Брегг разом зі своїм сином був нагороджений Нобелівською премією «за заслуги в дослідженні структури кристалів за допомогою рентгенівських променів».

Вільям Лоуренс Брегг

Вільям Лоуренс Брегг.

Брегг (Bragg) Вільям Лоуренс (31.III.1890-1.VII.1971)

Англійський фізик. Син В. Г. Брегга. Дослідження Бреггов показали, що кристали хлористого натрію складаються не з молекул, а з певним чином розташованих іонів натрію й іонів хлору (іон - заряджений атом). У кристалі немає молекул хлористого натрію. Тим самим було встановлене розходження між молекулярними сполуками (кристали яких складаються з молекул) і іоннимисполуками (кристали яких складаються з певним чином розташованих іонів), що мало величезне значення й дозволило вченим набагато глибше зрозуміти поводження розчинів. Працюючи спільно, Брегги звели до 1914 рентгенівський аналіз простих матеріалів до стандартної процедури. У цьому ж році Брегг був обраний членом вченої ради й лектором Трініті-коледжу.

Робота, пророблена Бреггом і його батьком в 1912-14, заклала основи сучасної рентгенівської кристалографії. Аналіз рентгенівських дифракційних картин служить потужним інструментом для мінералогів, металургів, керамістів і інших дослідників, що мають справу з атомною структурою матеріалів. Цей метод також дозволив ученим визначити будову дуже складних молекул, зародило  цілу область молекулярної біології.

В 1915 р. Брегг разом зі своїм батьком був нагороджений Нобелівською премією «за заслуги в дослідженні структури кристалів за допомогою рентгенівських променів».

Ян Ван-дер-Ваальс

Ян Ван-дер-Ваальс.

Ван-дер-Ваальс (van der Waals) Ян (23.XI.1837-8.III.1923)

Нідерландський фізик, відзначений Нобелівською премією по фізиці 1910 р.  за виведення рівнянь агрегатних станів газів і рідин. В 1873 представив докторську дисертацію «Про безперервність газоподібного й рідкого стану». З 1877 по 1907 - професор фізики Амстердамського університету.

Роботи Ван-дер-Ваальса присвячені молекулярній фізиці й низькотемпературним явищам. В 1873 учений вивів рівняння стану реального газу, що враховує як власний об'єм молекул, так івзаємодію між ними (рівняння Ван-дер-Ваальса). Із цього рівняння випливало, що при певних тиску, температурі й об'ємі речовина перебуває в критичному стані. Увівши т.зв. «наведеніпараметри», Ван-дер-Ваальс одержав рівняння стану, не використовуючи індивідуальних для кожної речовини констант; із цього рівняння випливав закон відповідних станів. В 1890 Ван-дер-Ваальс відкрив закон бінарних сумішей, в 1894 розробив термодинамічну теорію капілярності.

Джеймс Ват

Джеймс Ват.

Ват (Watt) Джеймс (19.I.1736-10.VIII.1819)

Шотландський винахідник Джеймс Ват удосконалив конструкцію первісного парового двигуна, забезпечивши, тим самим, можливість його успішного застосування у всіх галузях промисловості. Він поліпшив паровий двигун, винайдений англійським інженером Т. Ньюкоменом (1663–29) і зробив його більше продуктивним. Роботи Вата сприяли виникненню промислової революції у Великобританії. В 1800-і роки значна частка енергії британської промисловості забезпечувалася новими паровими двигунами Вата. Ват (W), одиниця роботи або потужності, названа в честь імені Джеймса Вата. Потужність таких електричних пристроїв, як електричні лампи й нагрівачі, указується у ватах.

Чарльз Вільсон

Чарльз Вільсон.

Вільсон (Wilson) Чарльз Томсон Ріс (14.II.1869-15.XI.1959).

Шотландський фізик. Вивчаючи відкриті В. Рентгеном наприкінці 1895 Χ-промені (рентгенівські промені), Вільсон використав примітивну рентгенівську трубку, щоб заряджати повітря у своїй камері. Утворений  при цьому щільний туман підтверджував не тільки його теорію конденсації, але й існування ( що піддавалося в той час сумніву деякими фізиками) атомів, молекул і іонів. У процесі цієї роботи Вільсон досить істотно поліпшив конструкцію своєї камери, що стала відома як конденсаційна (іонізаційна) камера.

Щось подібне до іонізаційної камери Вільсона, писав Дж. Дж. Томсон, «важко знайти; вона є прикладом винахідливості, проникливості, уміння працювати руками, незмінного терпіння й непохитної цілеспрямованості». Позитрон і інші елементарні частки були відкриті за допомогою іонізаційної камери Вільсона, що стала також неоціненним інструментом для дослідження космічних променів. Вільсон продовжував роботи з камерою до 1923, коли опублікував результати своїх досліджень у двох останніх статтях. В одній з них давалося експериментальне підтвердження тому, що при взаємодії рентгенівських променів з атомами відтіля вибиваються електрони, – факт, передбачений раніше в тому ж році А. Х. Комптоном.

В 1927 Вільсон був нагороджений Нобелівською премією по фізиці «за метод візуального виявлення траєкторій електрично заряджених часток за допомогою конденсації пари».

Галілео Галілей

Галілео Галілей.

Галілей (Galilei) Галілео (1564–1642)

Італійський вчений, один із засновників природознавства.

Своє перше відкриття - закон коливання маятника - зробив ще замолоду. З 1589 читає лекції в Пізанському університеті. В 1590 Галілей пише трактат «Про рух», у якому виступає з різкими запереченнями проти поглядів Арістотеля й відкриває, що прискорення вільного падіння тіл не залежить від їхньої маси. В 1592 одержує кафедру університету в Падуї.

Найважливішим досягненням Галілея в динаміці було створення принципу відносності, що стали основою сучасної теорії відносності. Рішуче відмовившись від тверджень Арістотеля про рух,Галілей прийшов до висновку, що рух (маються на увазі тільки механічні процеси) відносний, тобто не можна говорити про рух, не уточнивши, стосовно якого «тіла відліку» він відбувається; закони ж руху безвідносні, і тому, перебуваючи в закритій кабіні (він образно писав «у закритому приміщенні під палубою корабля»), не можна ніякими дослідами встановити, чи знаходиться ця кабіна в стані спокою або ж рухається рівномірно й прямолінійно («без поштовхів», за твердженням Галілея).

«Падаюча» вежа в Пізі. Саме тут Галилейспростовував Аристотеля.

Перші звістки про винахід у Голландії підзорної труби дійшли до Венеції вже в 1609. Зацікавившись цим відкриттям, Галілей значно вдосконалив прилад. 7 січня 1610 відбулася знаменна подія: направивши побудований телескоп (приблизно з 30-кратним збільшенням) на небо, Галілей помітив біля планетиЮпітер три світлі крапки, це були супутники Юпітера (пізніше Галілей виявив і четвертий). Повторюючи спостереження через певні інтервали часу, він переконався, що супутники обертаються навколо Юпітера. Це послужило наочною моделлю кеплерівської системи, переконаним прихильником якої зробилиГалілея міркування й досвід.

Винайдення телескопа дозволило виявити фази Венери й переконатися, що Чумацький Шлях складається з величезного числа зірок. Відкривши сонячні плями й спостерігаючи їхнє переміщення, Галилей зовсім правильно пояснив це обертанням Сонця. Вивчення поверхні Місяця показало, що вона покрита горами й порита кратерами. Навіть цей швидкий перелік дозволив би прилічити Галилея до найбільших астрономів, але його роль була винятковою вже тому, що він зробив воістину революційний переворот, поклавши початок інструментальній астрономії в цілому.

У десятих роках XVII століття почалися гоніння. Галілею вдалося відстояти свої ідеї, але ненадовго: після виходу в 1632 «Діалогу про припливи й відливи», де у формі розмови трьох співрозмовників ведеться розмова про дві головні системи світу Птоломея й Коперника, йому було запропоновано з'явитися в Рим. Допити, погроза катувань зломили хворого вченого, і 22 червня в монастирі св. Мінерви Галілей відрікається від своїх поглядів і приносить публічне покаяння. Тепер до кінця життя він став в'язнем інквізиції й примушений був жити на своїй віллі Арчетрі біля Флоренції. І лише в 1992 папа Іоанн Павло II оголосив рішення суду інквізиціїпомилковим і реабілітував Галілея.

Галілей перед судом інквізиції.

Георгій Гамов

Георгій Гаморів.

Гамов (Gamow) Георгій Антонович (4.III.1904-20.VIII.1968)

Американський фізик-теоретик. Народився в Росії, з 1933 - за кордоном, з 1934-го - у США.

В 1928 році молодий учений, застосувавши квантову механіку, першим у світі створює теорію альфа-розпаду, одного з 4 типів радіоактивності. Теоретичні роботи талановитого фізика помітив академік А. Ф. Иоффе й запросив на роботу в Ленінградський Фізико-технічний інститут, де протягом 3 років Гамов, за його словами, «займався фізикою» поруч із видатними вченими Н. Н. Семеновим, И. В. Курчатовим, Я. И. Френкелем, В. А. Фоком і ін.

Гамов їде в США, де в 1934 стає професором університету Дж. Вашингтона. В 1936 році він разом з колегою по університету, професором Э. Теллером узагальнює теорію ще одного типу радіоактивності – бета-розпаду, вводить у фізику поняття «взаємодія Гамова–Теллера». В 1941 Гамов перемикає свої інтереси на астрофізику й космологію. Видатний фізик, він широковикористовує у своїх роботах про зоряну еволюцію ядерну фізику: першим у світі він почав розраховувати моделі зірок з термоядерними реакціями, в 1942 запропонував модель оболонки червоного гіганта, досліджував роль нейтрино при спалахах нових і наднових зірок. В 1946-48 Гамов розробляє теорію утворення хімічних елементів шляхом послідовного нейтронногозахоплення. У ці ж роки він першим у світі висуває теорію «гарячого Всесвіту», з якої випливало існування реліктового випромінювання, що утворилося в момент Великого Вибуху. Ця теоріяГамова була підтверджена американськими дослідниками А.Пензіасом і Р.Вільсоном, які в 1978 році стали Нобелівськими лауреатами.

В 1954 році Георгій Гаморів публікує статтю, де першим ставить проблему генетичного коду, доводячи, що "при сполученні 4 нуклеотидів трійками виходять 64 різні комбінації, чого цілком достатньо для «запису спадкоємної інформації», виражаючи при цьому надію, що «хто-небудь із більше молодих учених доживе до його розшифровки». У жовтні 1968 року Р. Холлі, X. Кораній М. Нюренбергу була присуджена Нобелівська премія за розшифровку генетичного коду.

Отто Ган

Отто Ган.

Ган Отто (8.III.1879-28.VII.1968)

Німецький фізик і радіохімік. Відкрив протактиній (1918). Виявив (1921) ядерну ізомерію в природних радіоактивних ізотопів. Разом з Ф. Штроссманом відкрив (1939) розподілу ядер урану під дією нейтронів на два осколки приблизно рівної маси. Це з'явилося першим кроком на шляху до досліджень розподілу важких ядер взагалі й до практичного використання ядерної енергії. Нобелівська премія (1944).

 

Карл Фрідріх Гаусс

Карл Фрідріх Гаусс.

Гаусс (Gauss) Карл Фрідріх (17.IV.1777-23.II.1855)

Німецький математик, астроном і фізик. Народився 30 квітня 1777 у Брауншвейгу. В 1796 Гауссу вдалося вирішити завдання, що не піддавалася зусиллям геометрів із часів Евкліда: він знайшов спосіб, що дозволяє побудувати за допомогою циркуля й лінійки правильний 17-косинець. На самого Гаусса цей результат зробив настільки сильне враження, що він вирішив присвятити себе вивченню математики, а не класичних мов, як припускав спочатку. В 1799 захистив докторську дисертацію в університеті Хельмштадта, у якій уперше дав строгий доказ т.зв.  основної теореми алгебри, а в 1801 опублікував знамениті «Арифметичні дослідження» (Disquisitiones arithmeticae), що вважаються початком сучасної теорії чисел. Центральне місце в книзі займає теорія квадратичних форм, відрахувань і порівнянь другого ступеня, а вищим досягненням є закон квадратичної взаємності - «золота теорема», перший повний доказ якої провів Гаусс.

В 1807 Гаусс очолив кафедру математики й астрономії в Геттингенському університеті, одержав посаду директора Геттингенської астрономічної обсерваторії. У наступні роки займавсяпитаннями теорії гіпергеометричних рядів (перше систематичне дослідження збіжності рядів), механічних квадратур, вікових збурювань планетних орбіт, диференціальною геометрією.

Дослідження в області фізики, якими Гаусс займався з початку 1830-х років, ставляться до різних розділів цієї науки. В 1832 він створив абсолютну систему мер, увівши три основні одиниці: 1 с, 1 мм і 1 кг. В 1833 разом з В. Вебером побудував перший у Німеччині електромагнітний телеграф, що зв'язував обсерваторію й фізичний інститут у Геттінгені, виконав більшуекспериментальну роботу із земного магнетизму, винайшов уніполярний магнітометр, а потім біфілярний (також разом з В. Вебером), створив основи теорії потенціалу, зокрема сформулювавосновну теорему електростатики (теорема Гаусса–Остроградского). В 1840 розробив теорію побудови зображень у складних оптичних системах. В 1835 створив магнітну обсерваторію приГеттингенської астрономічної обсерваторії.

В честь Гаусса названа одиниця виміру магнітної індукції.

Вернер Гейзенберг

Вернер Гейзенберг.

Гейзенберг (Heisenberg) Вернер (5.XII.1901-1.II.1976)

Німецький фізик-теоретик. Один із творців квантової механіки. В 1925 Гейзенберг разом з Н. Бором розробив т.зв.  матричну механіку – перший варіант квантової механіки, що дав можливість обчислити інтенсивність спектральних ліній, що випускають найпростішою квантовою системою – лінійним осцилятором. Зробив квантовомеханічний розрахунок атома гелію, показавши можливість його існування у двох різних станах. В 1927 сформулював співвідношення невизначеностей, що виражає зв'язок між імпульсом і координатою мікрочастинки, обумовлену її корпускулярно-хвильовою природою. За роботи із квантової механіки Гейзенбергу в 1933 присуджена Нобелівська премія. Гейзенберг розробив (незалежно й одночасно з Я. И. Френкелем) теорію спонтанної намагніченості феромагнетиків і обмінної взаємодії, що орієнтує елементарні магнітики при намагнічуванні речовини. Автор робіт зі структури атомного ядра, у яких розкритий обмінний характер взаємодії нуклонів у ядрі, а також робіт з релятивістської квантової механіки і єдиної теорії поля - нелінійної теорії, що ставить завданням дати єдину теорію всіх існуючих фізичних полів. Дав математичне обґрунтування протонно-нейтронної моделі атомного ядра. Увів концепцію матриці розсіювання (1943).

Ханс Гейзер

Ханс Гейгер.

Гейгер (Geiger) Ханс (30.IX.1882-24.IX.1945)

Німецький фізик. Вчився в Єрлангенському, Мюнхенському й Манчестерському університетах. В 1907–12 викладав у Манчестерському університеті. З 1925 професор університету в Кілі, з 1929 у Тюбінгені, з 1936 у Берліні. В 1908 визначив заряд електрона. Разом з Э. Резерфордом винайшов (1908) прилад, що дозволяє вважати окремі заряджені мікрочастинки; надалі він був удосконалений Гейгером і німецьким фізиком В. Мюллером і одержав назву лічильника Гейгера–Мюллера. Разом з англійським фізиком Дж. М. Неттоллом в 1911–12 запропонував емпіричну форму, що зв'язує константу розпаду з енергією α-часток (закон Гейгера–Неттолла). Разом з В. Боті підтвердив справедливість закону збереження енергії й кількості руху для одиничних актівзіткнень елементарних часток. Разом з англійським фізиком Марсденом досліджував розсіювання часток у тонких металевих пластинках, експериментально підтвердивши формулу Резерфорда.

Джозеф Генрі

Джозеф Генрі.

Генрі (Henry) Джозеф (17.12.1797–13.V.1878)

Американський фізик, член Національної Академії Наук і її президент (1866-78), роботи з електрики й магнетизму.

Удосконалив електромагніт: «…до виробництва магнетизму в м'якому залізі, більш екстенсивно, ніж за моїми відомостями було до цього, від маленького гальванічного елемента». Збільшив обмотку електромагніта до 400 щільних витків проведення довжиною 35 футів, «замість вільного намотування навколо цього декількох футів проведення, як звичайно описується». Досліджуваврізні методи намотування проведення для одержання електромагніта. Прийшов до висновку, що якщо для харчування використається один елемент, то котушка повинна складатися з декількохпаралельних обмоток, якщо ж напруга вища, то ефективніше використати одну обмотку. Створив (1831) 59,5-фунтовий (29 кг) магніт, що витримує гігантський по тим часам вага 2063 фунтів(936 кг). На основі притягання й відштовхування електромагніта створив коливальний електродвигун (1831) із частотою 75 коливань у хвилину. Продемонстрував прообраз електромагнітного телеграфу. Пристрій складався з батареї й електромагніта, з'єднаних мідним проведенням довжиною в милю (1,85 км), протягненого по стінах лекційного залу. Між полюсами підковоподібногоелектромагніта був поміщений постійний магніт. Коли на електромагніт подавали напруга, постійний магніт відштовхувалася від одного полюса й притягався до іншого. Після зміни полярності батареї постійний магніт повертався в первісне положення. За допомогою перемикача полярності харчування, Генрі змусив постійний магніт стукати по маленькому дзвінку. Пристрійдемонструвався на лекціях протягом 1831-32. Деякими істориками Генрі вважається винахідником телеграфу. Сприяв розвитку телеграфу Морзе (1839-42) технічними радами й суспільноюпідтримкою.

На честь Генрі названа одиниця виміру індуктивності.

Жозеф Гей-Люссак

Жозеф Гей-Люссак.

Гей-Люссак (Gay-Lussac) Жозеф Луи (6.XII.1778-9.V.1850)

Французький хімік і фізик, член АН у Парижі (1806). В 1802, незалежно від Дж. Дальтона, Гей-Люссак відкрив закон теплового розширення газів. В 1808 Гей-Люссак відкрив закон об'ємнихвідносин при реакціях між газами. У тому ж році Гей-Люссак і Л. Тенар розробили спосіб одержання калію й натрію сильним нагріванням калію або натрію із залізними ошурками; нагріванням борного ангідриду з калієм виділили вільний (нечистий) бор. Вони ж довели елементарну природу хлору (1808), калію й натрію (1810). В 1813–1814 Гей-Люссак одночасно з Г. Дєви показав, щойод – хімічний елемент, дуже схожий на хлор, і одержав сполуки йоду, зокрема, йодистий водень. В 1819 Гей-Люссак побудував на підставі своїх визначень перші діаграми розчинності солей у воді й помітив існування двох окремих кривих розчинності для безводного сульфату натрію і його десятиводневого гідрату. В 1824-1832 удосконалив методи титрування (алкаліметрію, ацидиметрію й хлорометрію). В 1827 Гей-Люссак винайшов вежу для вловлювання окислів азоту, що виходять зі свинцевих камер при виробництві сірчаної кислоти. Вежі, що носять його ім'я, уперше застосовані в 1842.

Герман Гельмгольц

Герман Гельмгольц.

Гельмгольц (Helmholtz) Герман Людвіг Фердинанд (31.VIII.1821-8.IX.1894)

Німецький фізик, математик, фізіолог і психолог. В 1856 дослідженням комбінаційних тонів почалися акустичні роботи Гельмгольца. Він побудував модель вуха, що дозволила вивчити характер впливу звукових хвиль на орган слуху, вирішив завдання т.зв.  органної труби, розробив теорію сприйняття й видавання звуків. Крім того, він проводить важливі дослідження коливання струн і акустичних резонаторів (резонаторів Гельмгольца), займається гідродинамікою вихрів, розробляє принцип механічної подоби, що дозволив пояснити ряд метеорологічних явищ і механізмутворення морських хвиль.

В 1870–80 Гельмгольц багато займався проблемами електродинаміки, намагаючись знайти критерії для вибору на користь однієї з існуючих тоді електродинамічних теорій. Під його впливом Г. Герц провів дослідження, які привели до виявлення електромагнітних хвиль. Більшу роль у розвитку електромагнетизму зіграли й власні досвіди Гельмгольца, поставлені їм ще в 1869. Звернувши увагу на коливальний характер розряду лейденської банки, він показав, що аналогічні коливання виникають в індукційній котушці, з'єднаної з конденсатором (тобто  власне кажучи створив коливальний контур, що складається з індуктивності і ємності). В 1881 Гельмгольц висунув ідею атомарної природи електрики, в 1882 сформулював другий початок термодинаміки у формі, що дозволяє застосовувати його до хімічних процесів, увів поняття вільної й зв'язаної енергії.

Генріх Герц

Генріх Герц.

Герц (Hertz) Генріх (22.II.1857-1.I.1894)

Німецький фізик, один із засновників електродинаміки. Виходячи з рівнянь Максвелла, Герц в 1886–1889 експериментально довів існування електромагнітних хвиль і досліджував їхньоївластивості (відбиття від дзеркал, переломлення в призмах і т.д.). Електромагнітні хвилі Герців одержував за допомогою винайденого їм вібратора. Герц підтвердив висновки максвелівськоїтеорії про те, що швидкість поширення електромагнітних хвиль у повітрі дорівнює швидкості світла, установив тотожність основних властивостей електромагнітних і світлових хвиль. Герцвивчав також поширення електромагнітних хвиль у провіднику й указав спосіб виміру швидкості їхнього поширення. Розвиваючи теорію Максвелла, Герц додав рівнянням електродинаміки симетричну форму, що добре виявляє повний взаємозв'язок між електричними й магнітними явищами. Побудував електродинаміку тіл, що рухаються, виходячи з гіпотези про те, що ефір захоплюється тілами, що рухаються. Однак його електродинаміка виявилася в суперечності з досвідом і пізніше поступилася місцем електронної теорії Х. Лоренца. Роботи Герца по електродинаміці зіграли величезну роль у розвитку науки й техніки й обумовили виникнення бездротової телеграфії, радіозв'язку, телебачення, радіолокації й т.д.

В 1886–1887 Герц уперше спостерігав і дав опис зовнішнього фотоефекта. Герц розробляв теорію резонаторного контуру, вивчав властивості катодних променів, досліджував вплив ультрафіолетових променів на електричний розряд. У ряді робіт з механіки дав теорію удару пружних куль, розрахував час зіткнення й т.д.  Ім'ям Герца названа одиниця частоти коливань.

Роберт Гук

Гук (Hooke) Роберт (1635–1703)

Англійський натураліст, різнобічний учений і експериментатор, архітектор. Відкрив (1660) закон, названий його ім'ям. Висловив гіпотезу тяжіння. Прихильник хвильової теорії світла. Поліпшив і винайшов багатоприладів. Удосконалив мікроскоп і встановив клітинну будову тканин, увів термін «клітка».

Христіан Гюйгенс

Христіан Гюйгенс.

Гюйгенс (Huygens) Християн (1629–95)

Нідерландський учений. В 1665-1681 працював у Парижі. Винайшов (1657) маятникові годинники зі спусковим механізмом, дав їхню теорію, установив закони коливань фізичного маятника. Створив (1678, опублікував 1690) хвильову теорію світла, пояснив подвійну променезаломлюваність. Удосконалив телескоп; сконструював окуляр, названий його ім'ям. Відкрив кільця вСатурна й супутник Сатурна Титан. Автор одного з перших праць по теорії ймовірностей (1657).

 

Джон Дальтон

Джон Дальтон.

Дальтон (Dalton) Джон (6.IX.1766-27.VII.1844).

Англійський фізик і хімік, член Лондонського королівського суспільства (1822). Син ткача, знання придбав самоосвітою. Викладав математику в Кендале й Манчестері. Член (з 1794), секретар (з1800) і голова (з 1817) Манчестерського літературно-філософського суспільства. Вивчаючи властивості газових сумішей, Дальтон відкрив закон парціальних тисків газів (1801) і залежність розчинення газів від їхнього парціального тиску. Досліджував залежність випару рідини від тиску, температури й ін. факторів. В 1802 установив (трохи раніше Ж. Гей-Люссака й незалежно від Ж. Шарля), що при постійному тиску при однаковому підвищенні температури всі гази розширюються однаково. Дальтону належать основні роботи з хімічної атомістики. В 1794 уперше описав дефект зору (яким страждав сам), що одержав назву дальтонізму.

Демокріт

Демокріт.

Демокрит (род. ок. 470 або 460 до н.е.; умер у глибокій старості) з Абдер (Фракія), давньогрецький філософ, один із засновників античної атомістики. По Демокріту, існують тільки атоми й порожнеча. Атоми - неподільні матеріальні елементи (геометричні тіла, «фігури»), вічні, непорушні, непроникні, розрізняються формою, положенням у порожнечі, величиною; рухаються в різних напрямках, з їх «вихру» утворяться як окремі тіла, так і усі незліченні світи; вони невидимі для людини, витікання з них, діючи на органи почуттів, викликають відчуття. Говорив про множинність мирів.

Клінтон Девісон

Клінтон Девісон.

Девісон (Davisson) Клінтон (22.X.1881-1.II.1958)

Американський фізик. В 1925 під час експерименту по розсіюванню електронів нікелева мішень, що використали Девісон і Л. Х. Джермер, у результаті порушення вакууму піддалася сильному окисленню. Щоб видалити оксид нікелю, експериментатори випалили мішень спочатку у водні, а потім у вакуумі. Фокусуючий пучок високошвидкісних електронів на різних гранях кристалічної нікелевої мішені, вони вимірювали число електронів, відбитих під різними кутами. Спочатку електрони відбивалися пружно, як гумові м'ячі відскакують від твердої стінки. Але після змін у структурі кристалічної мішені, викликаних температурною обробкою, у розподілі неуважних електронів виявилася сильна залежність від орієнтації кристала. Девісон і Джермер, приписавши кутовий розподіл, що змінився, неуважних електронів дифракції електронів на мішені, що цього разу складалася не з безлічі дрібних, а з декількох великих кристалів нікелю, досліджувалирозсіювання електронів на монокристалічних мішенях.

Д. і Дж. П. Томсону була присуджена Нобелівська премія по фізиці 1937 «за експериментальне відкриття дифракції електронів на кристалах». У наступні роки Девісон звернувся до досліджень вобласті електронної оптики, особливо його цікавили її технічні проблеми. Проведені ним дослідження взаємодії електронних пучків з електричними й магнітними полями в просторі сприяливинаходу Э. Руской в 1939 електронного мікроскопа. Більше пізні роботи Девісона по застосуванню електронних пучків у фізику кристалів привели до створення засобів дослідження структури поверхні й ряду хімічних приладів. Отримані Девісоном результати знайшли застосування при створенні мікрохвильових джерел, використовуваних у радарах, кварцових генераторах і різнихобластях фізики.

Поль Дірак

Поль Дірак.

Дірак (Dirac) Поль Адріан Моріс (8.VIII.1902-20.X.1984)

Англійський фізик-теоретик, один із засновників квантової механіки, член Лондонського королівського суспільства (1930). Дірак розробив так звану теорію перетворень у квантовій механіці (1926-27), вніс значний вклад у розробку квантової статистики, зокрема їм був установлений зв'язок між характером статистичного розподілу й властивостями симетрії хвильових функцій (1925). Побудував (1928) квантовомеханічну теорію електрона, що задовольняє вимогам теорії відносності. Теорія Дірака природно включила спин у число квантовомеханічних характеристикелектрона й дозволила пояснити аномальний ефект Зеємана й тонку структуру спектра воднеподібних атомів. Особливо важливим результатом теорії Дірака було те, що вона пророкувалаіснування частки з масою, рівній масі електрона, але володіти  позитивним зарядом. Відкриття в 1932 позитрона (а потім і інших античастинок) і процесів анігіляції й народження пар з'явилосяблискучим підтвердженням теорії Дірака. Ряд робіт Дірка присвячений різним аспектам квантової теорії поля, зокрема Дірак уперше застосував метод вторинного квантування, що знайшов надалі широке застосування в теоретичній фізиці. Іноземний член АН СРСР (1931) і ряду закордонних академій і наукових суспільств. Нобелівська премія (1933).

Джеймс Джоуль

Джеймс Джоуль.

Джоуль (Joule) Джеймс Прескот (24.XII.1818-11.X.1889)

Англійський фізик, член Лондонського королівського суспільства (1850). Вніс значний вклад у дослідження електромагнетизму й теплових явищ, у створення фізики низьких температур, в обґрунтування закону збереження енергії. Джоуль установив (1841; опублікований в 1843), що кількість тепла, що виділяється в металевому провіднику при проходженні через нього електричного струму, пропорційно електричному опору провідника й квадрату сили струму. В 1843–1850 Джоуль експериментально показав, що теплота може бути отримана за рахунок механічної роботи, і визначив механічний еквівалент теплоти, давши тим самим одне з експериментальних обґрунтувань закону збереження енергії. В 1851, розглядаючи теплоту як рух часток, теоретично визначив теплоємність деяких газів. Разом з У. Томсоном дослідним шляхом установив, що при повільному стаціонарному адіабатному протіканні газу через пористу перегородку його температура змінюється. Виявив явище магнітного насичення при намагнічуванні феромагнетиків.

Христіан Доплер

Христіан Доплер.

Доплер (Допплер) (Doppler) Христіан (1803–53)

Австрійський фізик і астроном. Праці по аберації світла, теорії мікроскопа й оптичного далекоміра, теорії кольорів і ін. В 1842 теоретично обґрунтував залежність частоти коливань, сприйманихспостерігачем, від швидкості й напрямку руху спостерігача щодо джерела коливань або джерела щодо спостерігача (ефект Доплера).

 

 

Пауль Друде

Пауль Друде.

Друде (Drude) Пауль (12.VII.1863-5.VII.1906)

Німецький фізик. Закінчив Геттингенський університет (1822). Професор Лейпцігського (з 1894), Гисенського (з 1900) і Берлінського (з 1905) університетів. Основні праці по додатках класичної електронної теорії: дав теорію електронної провідності металів, теорію поляризації світла, відбитого від металевої поверхні, теорію дисперсії світла. Уперше виявив і пояснив аномальну дисперсію діелектричної проникності (пізніше це пояснення було замінено теорією П. Дебая). Запропонував методи виміру діелектричної проникності й показника поглинання рідких діелектриків у метровому й дециметровому діапазонах електромагнітних хвиль. Член Берлінської АН.

Пєр-Луі Дюлонг

Пєр-Луі Дюлонг.

Дюлонг (Dulong) Пєр Луі (12.II.1785-19.VII.1838).

Французький фізик і хімік, член Паризької АН (1823). За спеціальністю лікар. Професор хімії Ветеринарної школи. З 1820 професор фізики Політехнічної школи в Парижі. Уперше одержавхлористий азот (1811) і фосфорну кислоту (1816). В 1815, майже одночасно з Г. Дєви, запропонував водневу теорію кислот. В 1819 разом з А. Пті встановив закон теплоємності твердих тіл; вони вивели також загальну формулу швидкості охолодження тіл і винайшли катетометр. В 1824–1830 Дюлонг разом з Д. Араго визначив тиск насиченої водяної пари при різних температурах (до 224 °С).

 

Микола Ігорович Жуковський

Микола Ігорович Жуковський.

Жуковський Микола Єгорович (5.I.1847-17.III.1921).

Росіянин учений в області механіки, основоположник сучасної гідроаеродинаміки. Жуковський є автором численних оригінальних досліджень в області механіки твердого тіла, астрономії, математики, гідродинаміки й гідравліки, прикладної механіки, теорії регулювання машин і ін. Для його робіт характерне сполучення глибоких теоретичних вишукувань із інженерним підходом до рішення технічних завдань. Він був також автором класичних підручників по теоретичній механіці для університетів і технічних вузів.

 

 

Ірен Жоліо-Кюрі

Ірен Жоліо-Кюрі.

Жоліо-Кюрі (Joliot-Curie) Ирен (12.IX.1897-17.III.1956)

Французький хімік, радіохімік. Дочка П. Кюрі й М. Склодовской-Кюри. Основні роботи, присвячені вивченню радіоактивності, проводила разом із чоловіком Ф. Жоліо-Кюрі. Відкрила (1934) разом з Ф. Жоліо-Кюрі явище штучної радіоактивності. Вивчала продукти опромінення урану повільними нейтронами. Нобелівська премія (1935, разом з Ф. Жоліо-Кюрі).

 

 

 

Фредерік Жоліо-Кюрі

Фредерік Жоліо-Кюрі.

Жоліо-Кюрі (Joliot-Curie) Фредерік (19.III.1900-14.VIII.1958)

Французький фізик, радіохімік. Основні роботи присвячені вивченню радіоактивності. Проводив разом з І. Жоліо-Кюрі. З 1928 вивчали систематичні ядерні реакції -часток з легкими ядрами.Відкрили явище штучної радіоактивності. Важливий цикл робіт чоловіка й жінки Жоліо-Кюрі присвячений дослідженню процесу утворення -квантами пар протилежно заряджених часток - позитрона й електрона. Вивчив також зворотний процес - аннігіляцію позитрона після його випромінювання радіоактивними ядрами при зіткненні з електроном. Нобелівська премія (1935, разом з И. Жоліо-Кюрі).